Дайджест

Cистема освіти України потребує капітального ремонту

Україна часто сприймається як країна, яка має хорошу систему освіти і, що більш важливо, хороший доступ до освіти, але це тільки на перший погляд. Більш глибокий аналіз свідчить про наявність серйозних проблем, вирішити які можна лише спільними зусиллями держави, бізнесу та суспільства.

Проглянувши результати дослідження Всесвітнього економічного форуму (ВЕФ), можна побачити, що за рівнем охоплення населення вищою освітою Україна займає 7-е місце у світі, в той час як за якістю викладання математики і природничих наук - 36-е зі 142 країн світу.

За результатами Доповіді про людський розвиток ООН система освіти України займає позиції на одному рівні з провідними країнами ЄС, такими, як Великобританія або Польща. В цілому непогано, однак, такий результат, по-перше, значною мірою, досягнення, успадковане з часів радянської епохи. По-друге, якщо копнути глибше, або якщо почати порівнювати Україну з іншими країнами, картина виглядатиме менш оптимістично.
Охоплення початковою освітою в останні роки залишається стабільним на рівні 90 відсотків, що забезпечило Україні 105-е місце за цією позицією в Індексі глобальної конкурентоспроможності (ІГК) Всесвітнього економічного форуму (ВЕФ). У сферах, де важливе використання знань, Україна демонструє не найкращі результати, наприклад, за якістю шкіл менеджменту і навчання персоналу на робочому місці. Вітчизняний бізнес має обмежений доступ до досліджень і навчання (88-е місце у ІГК). Щодо співпраці між університетами та промисловістю в НДДКР, то Україна за цією позицією знаходиться лише на 70-у місці у ІГК. В цілому, це означає, що знання, отримані в університетах або профтехучилищах, не застосовуються на робочому місці.

Фонд Ефективне управління у співпраці з ВЕФ проводить докладні щорічні дослідження з цих питань. В результаті опитування більше 2000 керівників по всій країні, ми отримуємо оцінку бізнесу за різними аспектами конкурентоспроможності, в тому числі і за освітою.

Отримані результати не однозначні. З одного боку, 39 відсотків керівників стверджують, що система освіти країни не відповідає потребам бізнесу. При цьому, кожен п'ятий менеджер погоджується з твердженням, що низька кваліфікація робочої сили є проблемою для ведення бізнесу. З іншого боку, тільки 2 відсотки опитаних керівників назвали освіту одним із найбільш проблемних факторів ведення бізнесу. Значно більше занепокоєння у керівників викликають корупція і надмірне регулювання. Це означає, що сьогодні український бізнес мало турбується про стратегічний розвиток освіти і робочої сили. Його діяльність в більшій мірі спрямована на виживання. Ризики, пов'язані з рівнем та якістю освіти робочої сили варіюються від регіону до регіону. Наприклад, розрив за якістю початкової освіти за деякими з 27 регіонів України відповідає різниці у 40 країн у рейтингу ВЕФ. Те ж саме стосується доступу до Інтернет в школах.

Ситуація з охопленням вищою освітою виглядає ще більш похмуро. У той час як в столиці рівень охоплення 100 відсотків, в деяких сільськогосподарських регіонах до вищої освіти мають доступ лише від 30-40 відсотків випускників шкіл. Ця цифра порівнянна з багатьма країнами Азії або Латинської Америки країнами, що розвиваються.

Крім того, управлінська освіта в Україні   одна з найгірших у світі (140 з 142 країн згідно рейтингу ВЕФ). Для бізнесу це сигналізує про те, що в довгостроковій перспективі країна буде ставати все менш конкурентоспроможною, а варіація показників освіти між регіонами більш значущою.

Проблема забезпечення якісної і доступної освіти вимагає вирішення. Питання в тому, хто буде платити за її вирішення? Наше дослідження показує, що, хоча бізнес і визнає проблеми ймовірність того, що він готовий інвестувати в освіту низька.

Український бізнес не демонструє далекоглядності, можливо, з деякими винятками, які тільки підтверджують правило. Основним джерелом фінансування освіти продовжує залишатись державний бюджет, який найближчим часом буде продовжувати залишатися бідним, особливо в світлі наближення строку виплат по зовнішніх боргах.

Можливо, українські платники податків стануть тими, хто буде платити за необхідні зміни. Хоча для них очевидне питання, чому вони повинні платити, адже вони вже й так платять у вигляді податків. Крім того, як правило, між тим, скільки люди платять за освіту та її якістю спостерігається низька кореляція.

До того ж в Україні, незважаючи на безкоштовність населення витрачає на освіту чималі кошти. Без врахування корупційних платежів (які не мають прямого відношення до плати за знання) за нашими підрахунками на основі результатів дослідження Research & Branding українці витрачають на освіту до 20 млрд.грн на рік, що за порядком порівнювано зі статтею видатків Держбюджету на освіту. З вищезазначених коштів, лише п'ята частина використовується на підвищення кваліфікації або самоосвіту. Значна частина грошей іде на шкільну та дошкільну освіту. 

Зрозуміло, що ані бізнес, ані держава, ані суспільство окремо не в змозі кардинально поліпшити ситуацію в сфері освіти. Тільки спільні зусилля можуть привести до змін, які зроблять Україну конкурентоспроможною в швидкозмінних умовах глобалізації.
Саме освіта є одним із тих ключових факторів, які зможуть привести Україну до клубу країн з процвітаючою економікою.

Дата: 01.09.2012
Автор: Тамара Подвисоцька, аналітик, експерт з питань сектору освіти Фонду «Ефективне управління»
Джерело: KyivPost